О, де ти був,
коли її травили
лихим словечком,
ще й яким!
Чи позабув тоді
про честь ти,
лише лиш зараз
мову підхопив,
коли вже ніяк
слова написати,
бо в патріотах,
бо вишиванку почепив?
Лиш почепив,
мозолив очі людям,
а сам нічого не зробив.
Пішла вона -
у мові люта,
достойна, горда і жива,
як дух, як серце,
що скорити,
не піддалась,
за це хвала!
А ти блукай,
народе непокірний,
у язикові вже живи,
війна скінчаться,
якщо всі ми
зречемся мови!
Ми, раби!