Сорока гойдала хвостом, кричала, щось таки хотiла ... Чи кликала когось, чи щось Лихою комусь скреготiла. Лякала всiх i горобцi Десь по кущах всi поховались. Вона ж стрибала i зусiм нiщо й нікого не боялась. Та розтріщалась гулко так ... Нiби смичок десь у безсиллi, як саможертва сам себе, порвав би в струни божевільно. Вже тиша тут, як не була ... Ні миру рай без вою болi ... Сорока тяжко понесла свiй крик далеко, разом з горем ... Не віднесла і не спасла … Кругом воно і забагато … Принишкли птахи … цвін-цвірінь Перекликались винувато …
Пам’яті Олега Васильовича Ясенчука Стоїть посеред міста вершник у короні Славетний лицар і король Галичини, І ллється дощ із неба вершнику на скроні, А повз […]