Дивлюсь на стовбур,
а кора -
у ранах вся
і то глибоких.
Обрубок гілок
де-не-де
і крона небом -
геть високо.
Живого всього -
як думок …
всі нижуть деревом -
строкаті і
непомітні геть зусім,
а кожен ніби,
як у хаті.
Живуть, співають
і кричать,
моʼ сварка,
моʼ якась причина
побитись,
або тихо так
сидіти гілкою
у тіні.
А злива як,
усе тече -
сльозами вмите
і пречисте.
Із сонцем
починає день
ту ж думку -
і знов, і про любити.
І рани гояться
хутчій,
і крона їх
в собі ховає …
Дивлюсь на стовбур …
В ранах весь …
Життя до неба
підпирає …
Views: 245