- Найкраща книга та, яку я! написала ... Писала, плакала, страждала ... Жартую! Звiсно, що жартую ... Як й плакала, то десь глибоко так, бо чую душа маленькою ставала та хлипала й чомусь мовчала ... А я радiла ... ще i ще поплач, бо Господа уже побачити так тяжко ... все мерехтить життя й дитятком поплач душа ..., а втiха буде ... поплачу й я ... не жарт вже ..., вже не жарт це, люди. - А книга де? Подай гортати! - Все марно! Вже нiяк брехати! Нема! А може й не було, й не буде ... Враз посмiхнулася душа, зрадiла! То й гонору Господь позбуде!