Душа моя, така тихенька,
я ледве чую голос твій …
А крик гучного сьогодення
лящить в мені, ще й як лящить!
А ти в любові, де й береш ту,
благаєш дух мій, щоб вцілів,
щоб не спинив тебе ще чути,
що Бога ще колись зустрів.
Не в маячні щоденнім часу,
не в поклонінні до себе,
а із душею, що тихенько
ще памʼятає неземне.