Я притулюсь і постою, Над головою крона шепче. Пташина там, там інший рай, Що між землею й піднебессям. По стовбурі крокують тьма Мурах, жучків, гнучких личинок, А я мiж ними, як чужа. - Не наша ти! - між листу лине.
Я піду полем й постою, Ряднина трав послала обрій, А між стеблинами тече Життя своє, у диві добре, І чудернацьке, і таке, Що пригорнути дух бажає … Але шепоче краса ця - - Для тебе місця тут немає …
В високім храмі припаду До неба в журі Хреста Бога, Розкинув руки в шир таку, Що нам повірити незмога. Життя - вовтузене в гріхах, Зусім нелегке, бо земнеє … Почула все ж таки душа … - Спочинь, посидь тут коло Мене …