Шевченка в школi ми вивчали,
Так мрiйно уявляла - Канiв...
Це слово квiткою звучало
I шляхом, й полем, чимсь безкрайним,
Яке ховало чумакiв з возами,
Стрункi тополi - списами у небо,
Я уявляла море степу в травах,
Як коси у водi полощуть верби.
Згадалось це шкiльне минуле,
Колишнi роздуми про Канiв...
Та саме там все вимирало.
Голодомор... Червоних парубкiв кайдани!
Старанно роздивляюсь
Колишню светліну …
А там «дубами»
Сидить козацький рід,
Поважний погляд у майбутнє …
А повимирали всі …
Погасли зiрки того роду,
Бiда все покосила i стоптала.
Шевченко, Канiв, степ i кручi, й поле.
Вода в Днiпрi - ще плакати не перестала.
Views: 108