Зажмурюю погляд у небо.
Воно ж, як перлина – зiрке…
Повідати хоче про Бога,
що родиться, але іще
казати не має дозволу
нема ще такого, нема …
Але вже радіє природа,
ніяк гукнути … дарма.
Зірочки блимати будуть
нічкою тихо вгорі,
сніжки майстрині-хмаринки
пухом стелитимуть всі,
знайні й незнайні стежини,
святістю все обкладуть.
Слава хай Богу, хай лине.
Правда землею є тут.
Місяць у гойдалки грає,
небо не сумом мовчить …
Казка чи диво? Не знаю …
Кожен чекає на мить
Знову із Богом побути,
в затишку віри в Отця …
Ялинку в голках пригорнути …
Дитинством блукає душа …