Зажмурюю погляд у небо. Воно ж, як перлина – зiрке… Повідати хоче про Бога, що родиться, але іще казати не має дозволу нема ще такого, нема … Але вже радіє природа, ніяк гукнути … дарма. Зірочки блимати будуть нічкою тихо вгорі, сніжки майстрині-хмаринки пухом стелитимуть всі, знайні й незнайні стежини, святістю все обкладуть. Слава хай Богу, хай лине. Правда землею є тут. Місяць у гойдалки грає, небо не сумом мовчить … Казка чи диво? Не знаю … Кожен чекає на мить Знову із Богом побути, в затишку віри в Отця … Ялинку в голках пригорнути … Дитинством блукає душа …