На базарі життя – торгують лише душами – чи прикупляють чи продають.
Світлим майбутнє може уявити лише тоді – коли відомо, що означає “Христос Воскрес!»
Мова – панна, не всяким пальцям доторканна.Зло вже – не зло, коли кругом зло.
І добро – що, і зло – що. А мiж ними – хто.
Вiдповiдi на всi нашi запитання – частiше знаходяться на небi, тому землею iх не знаходимо.
Якби не скавчали – життя б собачого не мали.
Хто кривив душею – вже таку не виправить.
Коли немає розвитку – знищення таким стає.
Насолода від прочитання книг – відчуття цінності власних думок.
Старість – необхідність, не присутня в мріях.
Коли правда дзвонить в двері – не завжди їй відчиняють.
Не сповіщаючи про час смерті – Господь дарує нам почуття нескінченності життя.
В людини не стільки совісті – скільки вона в собі її бачить.
Капустину роздягнути можна – назад не вдягнеш.
Похідна дається. Інтеграл сміється. Похідна то є. А первісна? Не дам! От й все!
Коли грішили – від Бога ховались, коли нагрішили – то де Ти, Боже, був?
Людина. А не моя. А маєш свою?Так! Коли в неї думка моя!
Ненависть – прекрасне почуття, яке відокремлює душу від гріха.
Знання – сила для сильних.
Най-повноводніша ріка – це ріка наших думок.
Сам – не зроблю. Що ти зробив – погублю.
Добро – народжує і творить. Зло – знищує і глумить.
Хай й яка темна ніч – а сонце таки сходить.
Між правдивим і вигідним – завжди обирають друге. Перше – для обраних.
Дурості, ніби й не видно – а бачити всі бачать.
Знущання над мовою – як над квiткою.
З другого – не починають.
Ніщо не ідеальне – бо ідеальний лиш Хто. Господь.
Дійсне добро – коли сумніви падають коліньми перед таким.
Від добра – не застерігають.
Ті, хто носять когось на руках – як правило втомлюються це робити.
Коли вибирають добро – зло не зникає, ходить по людям язики їм чесати.
Сумніви – роблять людину твердою в вірі.
Зло не прагне стати добром – лише виглядати краще, ніж добро.
Творчiсть зла – знищувати все, що створено в iм’я добра.
Таемниця майбутнього – не е статичною. Була б такою – не варто було б розмовляти з Богом. Молитися.
Заглядати до Бога в записну книжечку – не пасує.
Поезія – слово, яке відокремилось від часу і вічна душа сприйняла його, як частинкою себе.
Від уваги – до поваги. Кожен мріє про таку вагу.
Лише гарнi слова – це ще не iстина.
Коли ходити по кругу – праве стає лівим.
Єдине, чого памʼять не хоче запамʼятати – це ваше бажання щось забути.
Розумний знає, що все робить з Божою допомогою.
Знаємо, що відповіді на запитання – навіщо живем – нема, але все одно питаємо, допоки живем.
Хороша новина може заблукати. Погана – завжди дорогу знайде.
Слава носить на руках – зазвичай руки втомлюються.
Світ – Божий. А люди – не гожі.
Господь дощем плаче, сонечком сміється, туманом сумує, а снігом – радіє.
Сміливий – тому і є сміливим, бо Господню допомогу відчуває.
На людських пороках – більше всього грошей заробляється.
Все можна спробувати – а навіщо?
Переконати памʼять не памʼятати – як розучити ноги ходити.
Життя – магістраль, на якій знаки обмеження самі встановлюємо.
Коли поставиш когось з правого боку від себе – водночас ти озовешся зліва від тієї людини.
Все б забрав – а в домовину лише себе поклав.
Бог подав, щоб дати – не собі забрати.
Правда душу терзає – а без такої душа помирає.
Коли чесно – Господь почує.
Коли подалось i віддалось – рівновага тоді i не бути біді!
Навіть Господь завжди питав, чого ти хочеш, а не про що ти мрієш.
Бачити людське в людях можливо, але в цю мить і собі людиною треба бути.
Часом без падіння – нема й розуміння.
Бідний саме той – хто мріє стати багатим.
Міри не знати – Бога прогнати.
Лист опадає землею – щоб зернятка в землі сповити.
Бідний живе мріями стати багатим. Багатий – просто живе.
Без вітру – вогонь не ходить, без води – не зупиняється.
Людини здатна поважати інших лише тоді – коли до себе повагу має.
Щастя там – де нещастя нема.
Навіть зло перестало б бути злом – якби припинило хвалитися.
Надумав Господь усміхнути людину – і впустив в її домівку кота.
Хто почув – той і побачить.
Любов – маємо страх її не загубити, навіть коли такої і не маємо.
Розум, як шило – в мішку не вседить.
Коли з дурнем розмовляєш – їх стає два.
Після крапки речення продовжує себе думкою.
Неможливе – можливе, яке себе перекреслило
Довіра, як хліб, який подаєш. Одні беруть. А інші відбирають.
Часом і туману нема – а все в тумані.
То поспати, то поїсти – нема часу, коли й сісти.
Лише людська памʼять – здатна побувати в минулому.
І добро, і зло – вдягають себе добром.
Почуття на всіх мовах – звучить однаково.
Характерна ознака чужої думки – сумнів щодо неї.
Осінь, есен, jesień … essentia … сутність.
Інформація сіється і добром, і злом. Все проростає. Бажано, щоб не все родило.
Не завжди хочеться літати. Хоча й крил не маєм.
На фундаменті права – совісті зручній стояти. В безправному суспільстві все лягає на плечі совісті.
Правду лише землею бачимо – всю зобачити, як сонцю в очі подивитися.
Дають душу – за ближнього. Продають – лише ворогу.
Пройти повз. Здивувало. Асоціація з «проповзти». Часто в житті не треба проходити повз чогось, не втрутившись. Бо сприйматиметься “проповзінням”. Згадала волонтерів.
Сила темної сили – в темноті.
Єгипетські піраміди унікальні тим, що вони не були зруйновані.
Нижче рівня – лише падіння. А рівнем є самоповага.
Лише холодний розум – не дає світові закипіти.
Душа.
Та вона не землею.
Не будеться гнити,
А небом летіти,
Жалітися Богу,
Що тяжко з гріхами,
А Він пожаліє,
Бо жити ж віками.Навіть сваритись беззмістовно з людиною, у якої совісті нема.
У квітки – краса, а в людини – душа.
Дурному – знаходять докази, розумний – сам їх шукає.
Почуття. Щось, що хоче бути почутим.
Думка про геніальність до геніальних не навідується.
Віра каже – будь Мойсеєм для своєї душі, а ми вибираємо бути лише аароновцями.
Саме той, хто навчився мовчати – має що сказати.
Все своє.
Все землею.
І все загниє.«Бажано» – якось завжди в протиріччі з моїм «бажаю».
В садок – ходимо.
В школу – ходимо.
На роботу – ходимо.
Прийшли …
З життя пішли.Щоб все було так, як треба – треба мати все.
Розумна людина ключі від воріт розуму Богові ввіряє.
У всього є своя ціна. Саме гроші добре знають собі ціну.
Чомусь голос власної думки завжди ледве чути.
Питання до Бога починаються з «чому?»
І відповідь Його починалася б з «чому?»
Тому Бог і мовчить.Праведною є дорога досягнень, коли сам ту дорогу
прокладаєш.
По прокладеній вже дорозі спритно бігають заздрощі з
блюзнірством.Є автори, що слово, як хліб випікають і подають на
рушникові,
Є – зліплять два слова, одне з них кацапське, і в … поети
подались!Вічне в нас саме тимчасовим бачить наш світ.
Сумнів тінню скрізь ступає. Навіть Бога затуляє.
Подивиться, хвостом вільне.
Кота у роздумі, аж чути.
Допоки таки рішення прийме
Тобі хазяїн – бути чи не бути.Після скоєного гріха приходить відчуття голоти – читай
сорому. Головним стає – в густіше листовиння
себе увібрати.
Або чесно визнати перед Богом – читай сповіді- чому це я
в корчах ховаюсь.Котишся життям. Без зусиль, все у ладу,
аж дивовижно.
Так – саме котишся. Тому є рух. Котитися угору
неспроміжно.Господь пригорнув Словом, а обійняв усіх.
Нерідко читаєш щось таке, що повернути
хочеться. Саме читання. А поверненню не підлягає.
Зазвичай шкода грошей, а тут – часу.Любимо осінь. Дивлячись як помирає природа знаємо, що
це не кінець.
Так і зо старістю.Як вiтер листок трясе, так страх – людину.
Iнструкція щодо використання життя – десять Божих заповiдей.
Власна думка може бути i байстрюком.
Сльози, коли постарiють, перетворюються в зморшки.
Був вiн – стало воно.
.