Він ішов неквапною ходою
і наплічник, наче автомат,
втомлено підтримував рукою
демобілізований солдат.
Він ішов. Чужий для цого світу —
що живе без воєн і звитяг.
Переживши на війні два літа,
він постарів на ціле життя!
Бабці, діти граються на ґанку,
сміх веселий, музика здаля…
Оглядалися дівчата в парку
на його потертий камуфляж.
Він неначе ніс вантаж провини,
що не зміг відвести смерть чиюсь,
не зберігши свого побратима,
що накрив гранату у бою!
Він ішов здоровий, слава Богу,
лиш рубці лишилися від ран.
Як зумів — наблизив перемогу
двадцятидвохрічний ветеран!