Пригорну я котика.
Вiн мовчить, радiє.
Свої вуса довгi
ласкою лiлiє.
Спинку вигне радо,
потягнеться вдало,
муркотiти стане,
котик мiй коханий!
Я почую тебе,
Божия тваринка,
м'якенькая лапка,
вигнутая спинка.
Душа в тишi миру,
так би i лишилась.
А думка все тая,
знову причепилась.
Десь далеко сходом
у морозi лютiм,
там боронить тихо
нас, наш воїн мужнiй.
А москалик-ворог,
проклинаю тебе!
В цьому свiтi мiсця
вже тобi не треба!