Нестройними рядками
обабіч шляху з пилу й бруду
вже зацвіли
невідомі мені квітки.
Трясли голівками,
коли повз них усюди
проходили - вони.
Гарнющі, стройні, величаві -
Всі як краса з невідомих земель.
А придивитись - то звичайні хлопці,
З тягарем, що і не під силу
атлантам всесвіту,
всіх піднебесних верхівель.
Хлопці ступали, ніби й легко,
Душа ж чомусь двигтіла
брилами думок,
Аж до життя основ.
А квіточки вклонялись
так небесно,
Ступали хлопці на квітки.
А ті тремтіли.
І виправлялись ніжкою,
щоб жити знов.
Views: 229