Страшна казка,
чи не казка,
бо мама лиш сiла,
пригортає якось дивно,
гладить, та так сильно -
- Усе добре, добре буде -
жально причитає,
а сама сльозу дрiбненьку
ронить i ковтає.
Казка вже в словах згубилась
нiби i сховалась,
бо рядочки перескоком
мама прочитала.
Тихо. Лиш сердечко мами
колотить й колотить.
Жальнi очi у тривозi
щось благають, просять -
- Усе добре, буде добре -
тихеньке лунає.
Знов у казочцi рядочки
мама пропускає ...