Я напишу вам про вірша, Якого хтіла б написати, Коли читати, то душа Просила б мить цю зачекати, Щоб не пішла у забуття, Минулого незнайні днини, Щоб час полікував життя, Що спотикається в хвилини. Щоб ранок вигравав росу, Рясно погублену в спокої, Дзеркальне плесо у ріки, Струмило чистою водою. Щоби земля суха теплом Кожну рослинку колисала. Ковточком ранньої роси, Вологою спасіння догоджала. Ну ось. Спинилась трішки? Легше вже? Знову готова десь летіти? Готова. Дай то, Боже, сил, ще мить яку не в забутті, а дякою прожити.