Місяць: Березень 2026

Заборони навiшали себе …
Скрiзь чортовинням повисли.
Затьмарили сонце i небо,
нема вже волi де сiсти.

Дощ почепляв бiсеринки
по голющих ще гiлках …
Прикрашав, напевне, милий,
голоту зими ховав.

Ми його побудували,
На Майдані все владнали!
План – як бути, як нам жити!
Куди вікнами дивитись.

Ну народжу тебе, мiй вiрш.
I що, навiщо шкутильгаєш.
Кошлатий, зовсiм не такий,
для свiту радостi не маєш.

Не будьмо дочками Лота.
В неділі є завжди субота.

Дощ іде та навскосок,
Краплями бубодить,
Стає м‘якенька земля,
Як він полоскотить.

Ліниво думка перелазить
Із згадки в згадку – без кінця
То до майбутнього питання
Волочить – як оце і ця?

Хiба лиш дотиком,
краєчком ока,
як лепистинка пригублю …
дiждеться хвилька синьоока

Примарою в тобi, поет,
рима думок блукає,
Не сяде почити,
мучить тебе,

Всеодно!
Яка брехня солодка!
Скажеш так
і тихо шелестить

Знімайте вже
з себе хрести,
хто кликали
чужу країну!

Завжди Зима –
так кажемо “прийшла”,
Можна почути
про “право” i “повiльно”.

Холод гарний,
коли думка в теплі,
вона усе зогріває,
теплим бачиться все,
товстий навiть сніг –
кожухом зими
називаєш.

А може це сон?
Це ж стільки дурні!
Не віриться,
Як може статись!