Про осінь. Богомолка

Холод починає пускати «вуса» землею.
На ще зеленому листкові огірка зустріла я тильбату богомолку. Замахала вона на мене лапами. Не зачіпай мене! Не захотіла здоровкатись. Переповнена яєчками майбутніх богомолят, шукала непривітна пані місце, де їх знесе і загорне в твердющу пелюшку - оотеку, Пролежать вони в ній до весни. Весна пустить свої «вуса» - вже тепла і воскресить народження нових зелених «хижаків».
Сама ж богомолка притулку від холоду не буде шукати. Впаде сухою стебелиною на землю і все. Кінець з початком, який міцно защипила до кори дерева - в непомітній бульбашці, сповненій новим життям.

Залишити відповідь