Верба до плеса нахилила пасмо
Густого посивілого волосся.
В соборі неба – білохмарна паства.
В соборі лісу – літнє суголосся.
Крізь воду випинається стеблина,
Хапає лисий місяць пелюстками.
Скажи, русалко, то чия провина,
Що не лише птахи летять над нами?
Латаття влітку розрослося рясно.
Латаття не буває забагато.
Латаття – це русалчина прикраса.
Русалка не боїться помирати.
© Юлія Красіна 2022
Дякую за донат!
Картка 5354 3210 8793 5087