Втекла Муза, а куди?
Бiгла греблею, туди,
десь далеко за село,
маревом усе було,
поле ще перебiгала,
коло рiчки вона й стала.
Бачить, рiчка й не питає,
хвилями вiршi складає,
там рядочок, хвилька там,
вiрш бринить, не по складам.
Вiтер його декламує,
Муза дивиться й сумує.
- Утiкала я вiд поета,
бiдна доля, вiршоплета.
Тут на березi - як рай
сиди Музо, спочивай,
рiчка в'ється плесом тихо,
поетично, не те лихо,
що складало i кричало,
слова рiзало й ковтало...
Всi страхiття вже позаду.
Муза дасть собi ще раду.
Views: 227