Знов доля буде соромитись нас, що стiльки дiток повбивала ... Не має значення яких - малих, старих? Якi вже мала ... Сором'язливо у вiки пошле казки про них - героїв, про всiх загиблих ...Так, вони й були усi герої ... Але не скаже про оте, що душу їстиме вiками ... Навiщо доля тих дiток У прiрву смертi покидала? Провинi в очi поглядiм! Про нашу, про вину кроваву, бо лише хвiрточку одну, слабеньку, на вiтрах тримали, в музей поклали боздуган, безпека нам із неба ж впала! А ворог шаблю наточив І приволік її з Уралу. Вбивати думкою про нас … Вони у світі нас не хочуть. А ми, як дурники святі, все заглядали їм у очі!