Тремтить травичка вітром
й душа моя тремтить,
бо вітерець колише
усе навкрУги й мить
спокою неможлива,
а чомусь ждем її.
Вона ж майже грайливо
податись і вві сні
нікому не дозволить,
спинитись? Боронь Бог!
Й тонесеньким струмочком
стікає все у щось,
що згадка, памʼять, вчора -
і все чого нема …
А є лише тремтіння,
майбутнє і пітьма.