Місяць: Березень 2026

В одежу вдягаю. Не тіло, а душу.
Зігрітись бажання примусом є.
Все льодом ступає життя і повсюдно
Трясе міцно холодом, страхіттями бʼє.

У світі темнющому,
З білющим снігом,
Холодом міцним,
Кусючим вітром

Руденька красуня до мене прийшла.
Руденькую лапку мені подала.
Сподобала мене лисичка хитренька,
Й мені до вподоби цей вогник маленький.

У суму сума є.
Велика-превелика.
Туди наш сум кладе
Сльозинки горем вмиті.

Сонячна біллю,
Сяйно несяйна,
Чорненьким маревом
Спритно охайна.

Штучну ялинку поставлю у хаті,
Не будуть смітити гілки лапаті.

Кава чорним оком споглядає зверхньо.
Тінями блукає гладкая поверхня
Кавового моря – кружка берегами.
Не ходіть, думо’чки, битими шляхами.

За Єсеніна візьмуся
І так само напишу
Нє про Русь, про неродную
Нє про ізби, що в лєсу.

Сьогоднi бачила,
як вiтер танцював.
Як листя запросив
кружляти впале.

Кава ухала,
Ніжно шептала,
– Спокій бадьорий даю …
Можливо все буде,

Іду, іду не спотикаюсьІ
І море лащиться аж-аж.
А вітер тихо заплітає
Думками раю цілий пляж.

– Постелю доріжки
Жовтим килимочком,
І зімну травичку,
Хай поспить клубочком.

Гойдається думка
Чи так, чи не так.
І зустріч невдала,
Й про нову вже страх

У мене для вас щось є.
Слово гарне – не просте!
Сяйне дякою і ще

Коли були, коли жили,
Питань було також багато.

Ненавидить нас держава,
Що була й є ханський стан.
І вбиває, і вбиває …

І дух тут, і смуток,
І радощей дрібка,
Тихенько й повільно
Осінь іде.

Що зарікань, що молитов
Почуло небо, а не скаже …
Бо плачем гірким день і ніч
Заллє земельку й не розкаже,

Пелена із снігу січе з вітром смерть.
Десь знайшла пташину і вмертвила геть
Приховала льодом, духу ніц нема,
Не радій, смертище, бо є тут вже я!

Люляє думка.
Неспинно бурмоче.
– Пиши – штовхає.
Я писати не хочу.

Я? Як всі і я. І ніяка.
Ходила в комсомол.
І дурнем, як всі дурники була.