Місяць: Березень 2026

Перо в чорнило я вмокаю
І чорним по листу веду.
Я думку гірку утискаю
У біле тіло, на біду

Щось, а що?
Ми та ми!
Упирі живі,

І березень притих …
Чи й він до церкви чинно
Їде з новинами, що світ
Все хоче вперто і неспинно
Згубити землю …

Проповідь-крик!
Народилось життя!
– Жити буду!

Моє минуле вам перечить?
Чому?
Чому лишилась я у мові?
Чому в мені є польське слово?

Відчуття …
Не вхопиш!
Й пояснити …
Ніяк!

Я напишу вірша про цю країну.
З повагою писатим кожне слово,
Бо догодила працею держава
Самому Господові Богу!

Змліває душа …
Не хоче піднятись.
– Дивись … вже Свята …
Соромся не матись

Українець євреїн блогер Марк –
Забила Росія … ось так …

Зима не наляпала снігу дахами,
Дерева в шапки не вдягла.
Зусім не зʼявилась, так можна сказати,
Але все ж тугу принесла.

І буде ранок,
І кава димітиме,
І сум вже душею
Геть не бринітиме.

Буде, буде,
Сонце із ранком,
Ніби треба,
Щоб навпаки.

У пташини попитаю долі,
Хай зворкує голубом вона
Те, що небо не захоче сровіщати,
Бо і сили в нього вже нема …

Мирний вечір, тиха ніч …
Де війні тут місце, ніц
Не бажає, не воліє,
Кровʼю щоби струмотіло.

І знову почуття.
І знову відчуття.
Тільки вогонь розпочавсь,
Гаситись зачавсь.

І біль, і слово гірке …
Роками, без кінця …
У звичку зло бажає
Смерть зробити,

Не сніжинкою, дощем
Буботить грудень
І полонить мокротою
Усе і так у мокроті.

Капотять слова в віршеві.
Складно капотять.
Буде думка роздивлятись
Слізно кожен «кап».

Або каїн, або юда!
Вже така людська споруда!

Гнітом гне гнів вигинає,
Гнобить нас всіх і шукає,
Де в душі лишилась сила,
Щоб зломити на безсилля.