Місяць: Березень 2026

Гукає слово, а ніхто не чує!
– Я тут! Я вам скажу …
Про Світ, який я все малюю
Звучання – думкою роблю.

Час iде…
Кiнець з початком
Тiльки я
Його зв’яжу,

Зло на зло – не нападає,
Де неправда – справ не має,
Де брехня, що там робити?

Гріх – не сміх!
Завжди крадеться!
Тихо, як мотузка в‘ється…
Затягає, затягає,

Бурхливе море – воно трагiчне.
Колотить воду в ступi. Жах!
Жереб в руцi – Ти винуватий!
Пророк Iона! Як то так?

Не прочитають,
Не побачать.
Хто вже сліпий,
Хто зараз плаче …

Дивом було …
Бо густо небом
Злетіла милість …
Ні! Любов!

Змилуйся,
Не плач,
Не дадуть нам
Калач!

Тугу про щастя,
Що вже мали,
Тугою тяжко
Величати,

Коли чекаєте погане,
А прийде Добро?

Що буде з душею,
Вона ж то чекає зло?

Час нехитро, але вперто
Все іде, а то й біжить.
Почуття … складні й відверті

Роздум лютого не з легких.
Холод цвяхами кує,
Хоча сонечко злодійськи
Підкрадається і все

Нi всю радiсть,
Нi весь бiль
Неможливо
Звiдусiль,

З Богом Адам по раю ходив та зʼїв,
Що не треба, що Бог не велів.

Сонечко вкраде в вас суму
Й понесе у далечінь,
У чорне море утопити,

Подзвонила я до їжачка.
– Ало! – каже –
– Я вже встав! Уже пора!

Є віконця й двері є.,
Там сімʼя наша живе –
Татко, мама, брат з сестрою,
Я і котик й він зі мною.

Як й сидів,
Згодом встаєш.
Як і впав,
То стати треба!

Починалось все з прямої.
Пряма стала геть кривою,
Саме так себе скривила,
Що у коло стала крива.

Ніяково стає зимі.
Ще не пора сказати світу,
Що хай і як лякає скрізь,
А треба буде все злишити.