Місяць: Березень 2026

Чого так темно у цiй хатцi?
А де вiконечко, де свiт?
I тiсно тут, i що клювати?
Отож бiда, сижу як крiт!

Поет – це талановита людина, яка дарує світові красу
слова.

Нестримний потяг.
Вiконечка в рядочок.
Горе, щастя, байдужiсть
i цiкавiсть там.

Садимо весною,
Копаєм восени.
Негарна красуня
Росте у землі.

Пiд сучком є павутинка,
В павутинцi є хатинка.
Павучок там проживає.
Дiточок там доглядає.

Шевченка в школi ми вивчали,
Так мрiйно уявляла – Канiв…
Це слово квiткою звучало
I шляхом, й полем, чимсь безкрайним,

Я палачем таки вже стала.
Бо піднесла сокиру понад злом,
І сто разів сікти – буде замало.

Заспівай мені, вітре,
Заспівай, полохливий,
Сумну пісню про волю,
Про життя нам щасливе.

О, де ти був,
коли її травили
лихим словечком,
ще й яким!

Не гомонять віршами наші душі.
Притихли всі. І настрій де?
Свята спасали нас, а далі?
Дожити до весни, яка прийде?

Дощ ще йде,
Холодний,
Льодовитий!
Як йому взагалi,
Не холодно iти?

Почніть, прошу я вас, писати
Так, як раніше, олівцем!
Полями можете намалювати
Те деревце, що вітерцем,

Снують небом хмари,
Все видивляють.
Цікаві чи може
Притулку не мають …

Лютий – лютізний думками.
Відскакали свята. От і все.
Сіре небо, сніжець посивілий,
Що додати до смутку іще.

Гілка зломилась …
Вже тут не росте.
Сухими листками
Себе не трясе.

Ішов сніг й зустрів кота.
У кота була біда.
Лапки котик промочив
І до хати біг щосил.

А лютий тисне.
Повизбирав зірки
І не пускає волею
Світити.