Багато миру не буває,
Він просто – мир.
Великого також немає,
Бо просто мир!
Місяць: Березень 2026
Весна. 8 березня
Глибоке плесо …
Зимно ще.
Повітря струнами тріпоче.
І сонце зовсім не мʼяке,
Лиш діамантами співоче
горобчик на війні …
Був горобчик та вiйною,
нiби в пеклi побував.
Там так хтось – негарна справа –
сильно бахав i стрiляв.
Смердячі духом
Цигани вкрали кошелька,
Нахабно гуртом обібрали.
Побігли, зникли всі разом,
Скарби моi повимітали.
i не хочу брехати …
напишiть про весну …
може вже десь ступила.
може дощичком йде,
а чи пилом покрила
загрубiлi стежки,
чому пишемо вiршi …
Чого бажаєм, коли пишем?
Вiршами стелимо буття.
А розказати всьому свiту!
Що прилетiла думка ця –
чому пишемо невiршi …
– Як невiршi? Таке буває?
– Буває! Я тобi кажу!
-А ти звiдкiль про таке знаєш?
– Я також вiршики пишу!
хто такі?
Гвалтують честь і святiсть люду,
гвалтують смертю вороги …
Та де ж взялись цi звiрi лютi,
з якоі свiту строни?
Щастя
Молитва шепталась із Богом,
А Він аж схилився в журбі
Сльозою стилилося слово
Простеньке, складне … і усі
Втома
Наближаються Свята …
Побіліють небеса …
Може й сніг звідтіль впаде,
Може землю замете
Кучугурами своїми.
Во імʼя …
Саме сила, воля,
Ціль і думка
Приковали нас хрестами.
Бо ми всіх їх, як взяли,
Party time
У мене кота не було і нема.
Лиш колись собака була.
Сільські котяри в мене є.
Сусідські – їх пʼять чи шість уже.
Літургія
Причитаю, причитаю словом з гіркотою,
Посмішку я маю в мніʼ над життям з собою.
Думала, що все мені буде подаватись,
А воно лиш норовить хутко відібратись.
Геть
Тінь минулого голодною собакою
З’їдає кожну мить, що «зараз» ще була.
Єдине згадок не торкається,
Не знаю, чи то добре, бо їх тьма
Краду собі і не боюся! Над невкралими сміюся!
«Не укради!»
Це лиш порада!
– Як не вкрадеш,
То буде благодать тобі! –
Вже іди!
Поздирала осінь все і навкруги.
Прати буде осінь всенькі килими.
Голі скрізь дерева в соромі стоять.
Замолились неба, чекають порад.